Чорними тінями ніч повертає за плечі, 

З ехом зітхань починаються інші шляхи.

Ти так мізерно ще дивишся зверху на речі,

Так ще нікчемно собі підбираєш світи.

Вечір недбало спускає перину на землю.

Я відрікаюся памяті. Хочеш – лети!

Всі дефініції вчинків до ниток мізерні, 

Надто затінені щоб уявляти світи.